gerb.gif (8572 bytes)

  • Ладижин древній

  • Південний Буг

  • Татарське нашестя

  • Панування Речі Посполитої

 

agric.gif (3274 bytes)

cath.gif (3163 bytes)

magn.gif (3334 bytes)

tes.gif (3031 bytes)

persp.gif (3339 bytes)

 

 home1.gif (1616 bytes) Home    

Історія Ладижина

Ладижин древній

                                                                                              

  Перечитуючи історію багатьох авторів, які у спогадах Ладижин не минають, як не минали його наслання, біди і горе, жоден із них не наводить дати забудови ладижинської фортеці. А фортеці по князівствах будувались при Володимирі Великому, при Данилі Галицькому, при литовському князі Вітовті. М.Грушевський в «Очерках истории украинского наро-да» пише: «Территория по обеим сторонам Днепра до Києва и выше превратилась в совершенную пустиню и в таком виде пролежала до конца 16 века.Містечко адижин у далекі часи було фортецею. Знаходилась вона на трикутнику, який з двох сторін омивався Південним Бугом і Сільни-цею. З третьої ж сторони фортеця була захищена широким та глибоким ровом.

ges.gif (28532 bytes)

         Місто-фортеця було оточене земляним валом, укріплене дерев'яним зрубом. Висота насипу сягала тридцяти метрів. На цей вал із дубовими зубчастими палями, як на хвилеріз, натикались полчища татаро-монголів, польської шляхти, турок-яничар і кримських татар. Залишки валу ще й досі збереглися в центрі древньої частини Ладижина, за садибами по вулиці Наконечного (колишня Грушівка) №21 та №23 та понад городами по вулиці Поштовій Зп легендами, які передавались від покоління до покоління, попід містом Існували підземні ходи, навіть попід Південним Бугом. Жителі фортеці користувались ними в лиху годину нашестя ворогів. їх залишки до цього часу нагадують про себе проваллям (по вулиці Карла Маркса, біля аптеки у старій частині міста, на території колишнього учгоспу-технікуму на лівому березі Бугу). Куди ведуть підземні ходи та печери, як далеко тягнуться та які мають відгалуження - сказати важко, бо ніхто цим не цікавився і не вивчав. За тими ж переказами й легендами, вели ходи аж до Брацлава, колишнього воєводства Подільського та до Гайсина.

            Ладижин мав троє фортечних воріт: одні на сході - це паромна переправа через р.Буг на Уманський шлях; Брацлавська брама - серед земляних вал ів з північного боку та Бершадська брама на мості річки Сільниця.Історія Ладижина починає свої витоки із сивої давнини. За переконаннями історика Марчинського  Ладижин був ще римською колонією і служив місцем заслання багатьох римлян. При розкопках (у сусідніх з Ладижином селах - Харпачка й Кисляк) знайдені золоті монети III століття н.е. часу правління римського імператора Олександра Севера. Ці знахідки в 1892 році зберігались у Київській духовній а кадемії.
Вірогідніо, що назву свою давнє поселення одержало від імені язичницької богині Лади і звалось Лодяжином. У багатьох авторів знаходимо, що «навколо фортеці розлите море води, що робить її неприступною». Воду під час нашестя ворогів треба було підняти й підтримувати рівень на висоті.  Для цього на Бакланській долині, що нижче за течією Бугу, були побудовані шлюзи з обох боків річки. Чом у саме там?

 

monum.gif (29268 bytes)

      Бо коли подивитись на плесо річки, то навколо Ладижина немає ніде таких порогів, де можна було б перегородити Буг гаткою-греблею.  Саме там, на Бакланській долині, природа наче сипонула щедрою рукою величезні кам'яні брили, утворивши мальовничий куточок - ладижинську «Швейцарію». Ладижин мав троє фортечних воріт: одні на сході - це паромна переправа через р.Буг на Уманський шлях; Брацлавська брама - серед земляних вал ів з північного боку та Бершадська брама на мості річки Сільниця.Історія Ладижина починає свої витоки із сивої давнини. За переконаннями історика Марчинського  Ладижин був ще римською колонією і служив місцем заслання багатьох римлян. При розкопках (у сусідніх з Ладижином селах - Харпачка й Кисляк) знайдені золоті монети III століття н.е. часу правління римського імператора Олександра Севера. Ці знахідки в 1892 році зберігались у Київській духовній а кадемії.
         Вірогідніо, що назву свою давнє поселення одержало від імені язичницької богині Лади і звалось Лодяжином. У багатьох авторів знаходимо, що «навколо фортеці розлите море води, що робить її неприступною». Воду під час нашестя ворогів треба було підняти й підтримувати рівень на висоті. Для цього на Бакланській долині, що нижче за течією Бугу, були побудовані шлюзи з обох боків річки. Чом у саме там? Бо коли подивитись на плесо річки, то навколо Ладижина немає ніде таких порогів, де можна було б перегородити Буг гаткою-греблею. Саме там, на Бакланській долині, природа наче сипонула щедрою рукою величезні кам'яні брили, утворивши мальовничий куточок - ладижинську «Швейцарію».

          Тихий Буг,поріднившись з обох боків із Сільницею та Собом. неначе бере розгін, щоб за поворотом із ревінням проскочити поміж розкиданими валунами-велетнями. В цьому місці Південний Буг прориває Кам'янець-Подільську гряду і саме тут побудували шлюзи. Вони були спроможні підняти воду, що розливалась по всіх долинах і заплавах навколо Ладижина так, що тільки острівками на пагорбах височіли фортеця, скеля, на якій була побудована пізніше Слободянська церква, Оверкова скеля, що стоїть і понині... Потім скеля на Бакланах та горауладижинській «Швейцарії». На них запалювали смолоскипи, сповіщаючи про небезпеку городян і захисників міста. От і виходило: по мілководдю до фортеці не допливеш, а по багнюці чи трясовині кіньми не проїдеш.
        А як відступала навала ворогів, шлюзи відкривались і відходила вода від фортеці, оголювала зелені луки, дороги, що вели на Брацлав, Бер-шадь, Умань.
       На Бакланській долині ще й зараз видно, як вода переливається по вже розсунутій нею гатці (греблі). Від гори до річки через долину тягнеться залишок насипного валу, що ще ноднпно перекривав під час паводка води Бугу. Вал упирався у шпюз, з іншої сторони Бугу був ледь помітний рів уздовж річки. На його почнтку теж мурований шлюз. Пізніше, на березі стояв гарний великий млин. Топср залишились лише залишки від його підмурка - рівні гранітні бруски. їх тесали з каменю, який був тут-таки, поряд. Можна висловити припущення, що вал на далеких Бакланах, у долині, побудували з цих тесаних блоків. Вал ішов від скелі до берега і впирався у шлюз. Далі через Буг проходила гатка, викладена з валунів. Імовірно, ці роботи проводились у Х-ХІІІ, а, можливо, в XV столітті... Уявіть картину: в долині багато-багато робітників, які одягнені в білі домоткані сорочки і штани, на головах -капелюхи з темного саморобного сукна. Люди скидались на птахів бакланів, що снували тут-таки, у долині, давши їй назву Бакланська. А хуторяни, що пізніше поселились на долині, почали зватися Бакланами

ПІВДЕННИЙ БУГ

        Ми живемо біля однієї з найбільших річок Східної Європи. У V ст. до н.е. батько історії Геродот, при описуванні життя скіфів, назвав Буг Гіппанісом. Візантійські й арабські часописи говорять, що наша земля годувала хлібом Грецію ще до Різдва Христового, і що слов'янська держава в VI столітті була добре розвинена, упорядкована. Сталося це не за одного князя, а багато їх трудилося, та імен тих князів не збереглося. Про це, зокрема, згадує Михайло Ломоносов у своїй «Історії Русі до Рюриковичів» (рік видання 1794-й). Ця історія (1054 р.), у якій розповідається про героїзм наших предків, про династію Києвичів, як у V столітті нашої ери гунська кочова орда під проводом Єрмака напала на народ аланів (у ПІЛ/ столітті кочував на півдні України), про протиборство Кия з Єрмаком, одруження Кия з донькою Уличського князя Добромира красунею Цвітанкою, про об'єднання східнослов'янських племен і як у VI столітті нашої ери закладено на Дніпрових кручах місто Київ. Початок Київської держави наш літописець покладає на 862-й рік і вже з цих часів веде історію князювання на Русі.

ТАТАРСЬКЕ НАШЕСТЯ

      За князя Святослава (964-972 р.) землі руські простягались від Дунаю до Волги і від Північного моря до Чорного. По цих землях століттями розгулювали кочові народи хазар, печенегів, половців, а далі - монголо-татари. Грабували, забирали людей у полон, спустошували землі, знищували культуру народу. І тому князь Володимир Святославович (980-1015рр) для захисту своїх володінь будував по річках остроги-фортеці, огороджені високими палями. Князь Данило Галицький (1228-1264рр) теж зводив на ріках укріплення, але хан Батий їх руйнував. Напевне, в ці часи з'явилася і фортеця Ладижин.
        У 1236 р. почалось нашестя монголо-татар на Київську Русь, щоб на довгі віки під саме коріння підрізати силу народу, загнати його в рабство. Поперед свого величезного війська завойовники гнали вчетверо більше полонених, а позаду - 25 тисяч юрт з жінками, дітьми і худобою. Літописець свідчив, що за рипінням возів, іржанням коней і галасом татар не можна було чути людської мови. Небо було чорне від куряви: йшов смерч, який закрив сонце. Падали всі міста і села, які траплялись на шляху завойовникам. Спаливши Київ, орда розділилась на три частини. Одна під проводом Кайдана пішла бессарабськими степами на Волощину, друга - під проводом Пети - на Волинь і Подолію, третю повів онук Чингісхана Батий — на Польщу й Сілезію.
         Володар всього світу» - так звали його татари, або Чингісхан (Великий хан), при народженні названий Темучін (1155-1227рр.). Народився Темучін у небагатій кочовій сім'ї під Китайською стіною. Згодом, об'єднавши безліч монгольських кочових племен, здійснив ряд походів на Китай, Бухару, Ірак, Вірменію, Сибір - по Іртишу, на Малу Азію. А потім -на Крим і Русь. Розпочатий Чингісханом похід продовжили його сини та онук Хан-Батий.
Після цього страшного нашестя Україна на довгий час ставала пусткою. Голі степи заростали бур'янами, а по вулицях, на згарищах валялись купи людських та кінських кісток, Коли Данило Галицький повертався додому з походу, думав перепочити в місті Бересті, але через сморід від трупів до містечка не можливо було приступити.
Історик Костомаров описує, що коли татари у 1240 році підійшли до Ладижина (він його називав «Колодяжин»), то городяни не су-противились, але це не допомогло: молодих забрали у полон (ясир), старих повбивали, а місто спалили вщент. Ця історична згадка говорить також про те, що місто Ладижин у 1240 році вже існувало, а отже Ладижину вже більше 800 років.
       Багато фортець будувалось на Дністрі й Бугу під час литовського князювання (1329-1501 рр.), тому що над містами й селами висіла постійна загроза турецько-татарських наскоків. Литва, розширивши свої володіння за рахунок приєднання українських князівств від Балтійського до Чорного моря, утворила сильну Литовську державу, яка рішуче виступила проти поневолення татарами України. Князь Ольгерд при підтримці російсько-польських військ у 1363 році розгромив татарську орду і визволив Україну з-під татаро-монгольської навали, про що йдеться в литовському літописі про місто Брацлав, про його фортецю та підземні ходи до Ладижина, про те, як були спалені Подолія, Брацлав та Ладижин. Але це був останній похід орди на Русь. Східні землі ще були залежні від Золотої Орди, а Іван III Грозний в 1469 році відмовився платити дань, а в 1502 році Золота Орда розпалась.

ПАНУВАННЯ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ - УНІЯ

       А потім прийшли часи, які в історії відзначені, як панування в Україні Речі Посполитої (1501-1647рр). Безконечні війни Польщі з турками породжували укази Сейму про побудову фортець на річках Дніпро, Буг та Дністер. У 1533 р. польський староста Данилович розпочав зведення фортець на Південному Бузі, не минаючи Ладижин.
        Важкі то були часи для селян-українців. До православної, щиро народної, демократичної споконвіку України Польща ставилась вороже, а в 1521 році завела «панщину» І селяни стали залежними від шляхти, яка до всього відбирала землі, ліси, монастирі й усе те, що їй ніколи не належало. Магнати будували палаци, заводили охоронців із реєстрових козаків. Від поневолення селяни тікали у ліси, збирались ватагами, озброювались луками, косами, шаблями й мушкетами. Оцих людей почали звати козаками, тобто розбійниками. Число вільних козаків збільшувалось, вони набирали силу, почали нападати не лише на татар і турків, а й на польських військових магнатів по Україні, Литві й Московщині, грабуючи їх землі. Спочатку це були розшаровані й малочислені загони, а згодом - організовані озброєні багатотисячні загони, які виступали оборонцями рідного краю. Саме вони і висунули містечко Ладижин на історичну арену.
        В кінці XV століття скінчилось останнє бажання і остання спроба княжої України бути самостійною і незалежною.Згинули ті часи, коли Україна могла розвивати свою культуру, мову і духовність. У1569 р. накотилась хмара Люблінської Унії і наш Ладижин підпав під владу польської корони Брацлавського воєводства.
Настала пора жаху знищення обох народів: польського і українського. Епоха, яка, струснувши Польщу, розхитуючи її упродовж століть, скинула нарешті в безодню нікчемства, а народові України дала випити най-гіркіший келих - Унію, яку підписали вісім єпископів, окрім нашого подільського Інокентія Туптальського, якого позбавили спочатку бороди, а потім і сану.
      На той час гетьман Косинський, дізнавшись про запроваджувані в Бресті нововведення про Унію, звернувся до короля, до сенату та до Брестських зборів, на яких була проголошена Унія, аби дати час українцям на роздуми, заперечивши її свавілля. За це він був замурований у кам'яний стовп і заморений голодом.
Козаки, довідавшись про ув'язнення гетьмана, зібрались у кількості семи тисяч і рушили до Бреста. Але були розбиті та закатовані поляками, тому був кинутий клич до загального повстання. У 1597 р. депутати на чолі з полковником Лободою, суддею полковим Федором Мазепою; сотником подільським Н.Казимою і гетьманом Наливайком поїхали на засідання Сейму головного. По прибутті їх заарештували у Варшаві, кинули у в'язницю, а потім без суду на майдані кинули живцем у мідного бика і палили бика малим вогнем кілька годин, доки були чути зойки і стогони стратників за права і православну віру. Тіла були спалені на попіл.
        А надалі поляки зайняли міста і села, і почали чинити народові самосуд. Тепер лицарство українське звалось холопами, а народ - котрий відкидає Унію - схизматиками. Згинули ті часи, коли українські князівства були вільними. Святі ікони і хоругви топтались ногами, кіньми в'їжджали у храми, знущалися над віруючими. Церкви були розграбовані, а в ті ж часи уся культура засновувалась на релігії. Україна збунтувалась.
Протягом Х\Л-Х\ЛІ століть виникло безліч селянських заколотів та великих повстань. У1648 році козацький полковник Ганжа з козаками оволодів містом Ладижином , зайнятим до того поляками. А після різні, вчиненої над поляками, козаки зібрали всіх євреїв, пов'язали й наказали прийняти православну віру. Хто відмовився - зарізали. Убивали й тому, що євреї виступали орендаторами православних церков: не заплатиш єврею - не відчинять церкву, не дадуть ні повінчатись, ні помолитись. А хоронили, частіше за все, без панахид.
      Треба сказати, що споконвіку Ладижин був військовим містечком, певно тому тут стільки разів починались битви та різанини, що про всі ці події я не зуміла і розповісти. Ладижин стояв на роздоріжжі великих шляхів (у XVI столітті тут ішов шлях Уманський або Чегеринський на Тульчин, Ладижин, Соболівку, Умань; з Валахії - це шлях Молдовський; третій пізніше - Бершадський на Гайсин), тому тут завжди стояло постоєм військо. Ще до сьогоднішніх днів збереглись будівлі, де стояла кіннота козаків царської армії, пізніше - полк Котовського, а в наші часи - піхотна військова частина. Отже, давав Ладижин без кінця своїх бранців, особливо на війни, у яких брала участь Росія.

 

line.gif (3416 bytes)

Сайт управляется системой uCoz